Ми не забули тебе, Володю...
Спливає час. Несуть свої води в моря і океани ріки. Змінюється довкілля, але не гасне пам’ять про тих, хто заплатив своїм життям за волю і незалежність неньки-України, свого народу. Серед таких мужніх людей і видатний український поет Володимир Булаєнко, чия поезія і сьогодні хвилює читачів. Він не макіївчанин, хоча і міг стати ним, якби залишився живим (в нашому місті жила його дівчина), але до Макіївки має пряме відношення: тут живе його рідний брат Віктор.
Нещодавно громадськість Запорізької і Хмельницької областей, всі, хто знає і цінує поезїю Володимира Булаєнка, відзначили 70-річчя з дня його загибелі в бою за звільнення Латвії. З цього приводу в день визволення села Чапаївка в Запорізькій області в школі, де він працював до війни вчителем, було відкрито меморіальну дошку поета. В цьому торжестві прийняв участь і Віктор Якович. З ним поспілкувався наш кореспондент.
- Вікторе Яковичу, як ви дізналися про події в селі Чапаївка, що змогли взяти в них участь?
- Про те, що в школі, де вчителював Володя, збираються відкрити його меморіальну дошку мені телефонним дзвінком повідомила керівник Запорізької філії міжнародного громадського об’єднання земляцтва Хмельниччини Раїса Ліфантій. Мені це було як Божий дар. Тим більше, що мене особисто запросили на торжество. Звичайно, я не міг не поїхати.
- Їїхали з болем в серці?
- Ні, з великою радістю, але надто хвилювався. Для мене це була надзвичайна подія. Я понад 50 років присвятив пошукам Володиних віршів і поверненню його доброго імені, яке за допомогою рідного його дядьки хотіли затоптати в багно. «Добродіям» цього зробити не вдалося, і його сонце засяяло знову. Величезна заслуга в цьому найкращої в Україні, на мій погляд, поетеси сьогодення Ліни Костенко. Вона видала першу і другу збірки Володиних віршів. «Моя любов і повага до цього поета дали мені право заповнити прогалини кількох віршів, які існували окремо, вибрати варіанти на свій розсуд», - написала вона. Велике їй спасибі і найкращі мої побажання. А ще я дуже вдячний покійному хмельницькому письменнику Миколі Федунцю, який допоміг мені витягти ім’я Володі із забуття.
- Ви брали участь у цьому заході чи були тільки на відкритті меморіальної дошки
Володі?
- День визволення села вилився в велике свято. На нього прийшло багато людей, в тому числі і гостей, серед яких був і я. В Чапаївку приїхало все районне керівництво на чолі з головою Пологівської ради та керівником райдержадміністрації Юрієм Коноваленко та міським головою Павлом Журавльовим. Свято почалося у меморіала загиблим у війну воїнам-односельчанам, де відбувся мітинг і були покладені квіти. Звідти ми пішли до школи. На відкриття меморіальної дошки Володимира Булаєнко приїхали мої земляки - подоляни. Я був дуже радий і вдячний їм.
- Кому було надано право відкрити меморіальну дошку?
- Це доручили зробити мені. Надали слово. Я розповів про Володину молодість і зачитав вірш, який ще не надрукований. Там є такі рядки:
Ти десь за синім Гуляйполем
Одна цілуєшся з вітрами.
Він присвячений Вірі Рибалко, нареченій Володі і старшій сестрі моєї дружини. Місцеві артисти художньої самодіяльності виступили з великим концертом, на якому звучали гарні українські пісні. Ніколи не думав, що село може бути таким співучим. Концерт був чудовим. Я отримав від нього величезне задоволення. Щасливий, що побував на такому святі. Ці декілька днів, проведених в Чапаївці, не забуду до останніх годин свого життя. Користуючись нагодою, ще раз хочу подякувати всім організаторам цього прекрасного заходу. Я ще раз переконався в тому, що пам’ять жива і буде жити в серцях, допоки є і будуть такі люди.
